.jpeg)
.jpeg)
Матеріали для дистанційного опрацювання "Синтетична теорія еволюції"
Синтетична гіпотеза еволюції –
Це комплекс уявлень про еволюційний процес, що ґрунтується на поєднанні знань про мутації як єдиного джерела спадкової мінливості, популяцію як основну одиницю еволюції та дарвінівських уявлень про боротьбу за існування та природний добір.
Виникла у 20-50 рр. ХХ століття
Основні положення
1. Єдиним джерелом спадкової мінливості є мутації. Матеріалом для еволюції є мутації. Мутаційна мінливість має випадковий, а не спрямований характер.
2. Найменшою елементарною одиницею еволюції є популяція. Усі еволюційні перетворення відбуваються в популяціях.
3. Елементарним еволюційним явищем є зміна генофонду популяції.
4. Елементарними факторами еволюції є мутаційний процес, потік генів, хвилі життя, ізоляція, дрейф генів.
5. Існує три види еволюційного процесу: мікроеволюція, видоутворення, макроеволюція.
6. Спрямовуючим чинником еволюції, або його рушійною силою, є природний добір.
7. Природний добір буває стабілізуючим, рушійним, дизруптивним.
8. Будь - яка систематична група може або процвітати(біологічний прогрес) або ви вимирати (біологічний регрес)
9. Біологічний прогрес досягається завдяки ароморфозам, ідіоадаптаціям, чи загальній дегенерації.
Основоположники синтетичної гіпотези еволюції
С.С.Четвериков (Росія, 1880-1959) – вчення про популяцію як елементарну одиницю еволюції, ввів терміни «хвилі життя», «генотипне середовище»
Д.Холдейн (Англія) – генетико-математичні методи оцінки стану популяції
С.Райт(Америка) – вчення про дрейф генів як фактор еволюції
Ф.Г. Добржанський (Україна, 1900-1975) – ввів термін мікроеволюція, вивчення мутацій та мутагенезу
І.І.Шмальгаузен (Україна, Росія 1984-1963) – вчення про форми добору (стабілізуючий добір , 1940), засновник біокібернетики
О.М.Сєвєрцов (Росія)– розробив основу сучасної порівняльної анатомії хребетних тварин, автор концепції про біологічний прогрес і регрес
Сучасний синтез екології та еволюційних поглядів.
Гіпотеза перерваної рівноваги:
Запропонована Н.Елреджем,С.Гоулдом, С Стенлі у 70-80 рр ХХ ст..
Доповнено С.М.Розумовським, В.А. Красиловим( ввели поняття ценофобів та ценофілів, спряжену та не спряжену еволюцію, зональні і інтразональні екосистеми)
Біологічні системи всіх рівнів організації здатні функціонувати лише при сталих або періодично змінних внутрішніх і зовнішніх умовах.
Неперіодичні зміни інтенсивності екологічних (еволюційних) факторів, що перевищують межі стійкості живих систем, призводять до руйнування останніх, тобто мають катастрофічні наслідки.
Існує динамічна рівновага між абіотичними та біотичними складовими екостистем і біосфери в цілому .
Кожний етап еволюції має стабільні умови для існування клімаксних БГЦ)
За різким катастрофічних змін довкілля рівновага може порушуватися: настають локальні (біогеоценотичні) або біосферні кризи
Під час криз БГЦ руйнуються екосистеми і вимирають спеціалізовані види –ценофіли.
Виживають ценофоби, які внаслідок екологічної пластичності встигають набути нових адаптацій відповідно до темпів і напрямів змін довкілля.
Підчас стабілізації умов довкілля відновлююється і рівновага в біосфері внаслідок зміни самих екосистем відповідно нових умов. Йде бурхлива адаптивна радіація виникають нові стабільні біогеоценози з новими ценофільними видами.
Темпи еволюції нерівномірні: помірні незначні зміни або зовсім незамінні у стабільних БГЦ і значно прискорюються під час екологічних криз.
Гіпотеза еволюційного компромісу.
80-роки ХХ ст.. О.П.Расніцин розвинув погляди Е Майра про причини відносної стабільності виду упродовж історичного часу.
Пристосування виду до умов довкілля можливе лише завдяки неповним адаптаціям до окремих чинників.
Кожний вид має свій окремий епігенотип – сукупність притаманних йому адаптацій, щодо будови, поведінки, функціонування , які в БГЦ проявляються у вигляді екологічної ніші.
Коментарi